Індустріальний Інститут

Бібліотека

Рушій словникарства 22.01.2016


скачанные файлы

«Рушій» словникарства»

«Його подвиг будь-коли забудеться нами, і вірю, що створений ним чудовий словник послужить велику службу багатьом поколінням»

К.І. Чуковський

Ожегова Сергія Івановича називають «лицарем слова», дослідником історії російської мови і соціолінгвістики. Словарна справа стала справою його життя, яке було цікавим і складним.

Народився Сергій Іванович Ожегов 23 вересня 1900 року в селищі Кам’яне Новоторзького повіту Тверської губернії, де його батько Іван Іванович Ожегов працював інженером-технологом на місцевій фабриці. У нього було два молодших брата.

Напередодні першої світової війни сім’я переїжджає до Петербургу, де Сергій Іванович закінчує гімназію. В 1918 р. Ожегов С.І. вступає до університету. Те, що Сергій Іванович захопився саме філологією, має «генеалогічне коріння». Мати Сергія Івановича була внучатою племінницею відомому філологові і педагогу, професору Петербурзького університету, протоієрею Герасиму Петровичу Павскому. Його «Філологічні спостереження над складом російської мови» були за життя автора удостоєні Демидівської премії і видані двічі. Сергій Іванович про це знав і відчував у собі внутрішню потребу продовжити справу великого предка. Тому «філологічний» вибір був для молодого С.І. Ожегова свідомим і цілком визначеним.

Але заняття були скоро перервані. В кінці 1918 р. він залишив університет і добровільно записався в Червону армію. Доля дала йому справжне чоловіче випробування, Сергій Іванович брав участь в боях на заході Росії, під Нарвою, Псковом і Ригою, на Карельському перешийку, потім в Україні проти Врангеля.

Після закінчення військових дій в 1922 р. Ожегову запропонували путівку у військову Академію, але він відмовився і приступив до занять на факультеті мовознавства та матерільної культури. У 1926 р. він завершує курс навчання і вступає до аспірантури. Найближчі роки він серйозно займався дослідженням історії російської літературної мови, історичної граматики, лексикології, орфоепії (норми вимови) мови російських письменників, орфографії та фразеології. Основним об’єктом його наукових праць стала розмовна російська мова у всіх її проявах.

Наукова атмосфера в Ленінграді 1920-х років сприяла творчому зростанню молодого вченого. Там викладали його старші колеги і соратники: Б.А. Ларін, В.В. Виноградов, Б.В. Томашевський, Л.П. Якубінський. Стара академічна професура, що мала великий досвід і багаті традиції, також підтримувала перші кроки в науці молодого талановитого дослідника.

З кінця 1920-х років С.І. Ожегов почав роботу над «Тлумачним словником російської мови», редактором якого був Дмитро Ушаков – «Ушаковським словником», як назвали його пізніше. Цей час був виключно плідний для Сергія Івановича. Він був буквально закоханий в словникову роботу, а ще його оточували колеги різні за своїми інтересами і дуже цікаві, які йому допомагали і в якісь мірі виховували. До одного з них він мав особливі почуття, обожнював його, любив і почитав – це Дмитро Миколайович Ушаков – цього легендарного російського вченого, виключного педагога, самобутнього художника, збирача і любителя народної старовини, мудрого і мужнього чоловіка і, нарешті, дбайливого і чуйного батька, майже забутого зараз.

Нелегко відбувалися дискусії навколо «Тлумачного словника», але і тут С.І. Ожегов був дуже здібним: за своїм душевним складом дуже делікатний і м’який, не здатний йти «напролом», він немало допомагав Д.М. Ушакову, «згладжуючи кути».

У 1936 р. Сергій Іванович переїздить до Москви, де продовжив роботу над словником. Перший том вийшов у 1935 р., а в 1940 р. вийшов останній 4-й том. Це було справжньою подією в науковому житті.

У 1937–1941 роках С.І. Ожегов викладав у Московському інституті філософії, літератури та мистецтва. З 1939 р. він був науковим співробітником Інституту мови та писемності.

Під час війни 1941-1945 р.р. Ожегов С.І. залишився в Москві, виконував обов’язки директора Інституту мови і писемності до повернення з евакуації колишнього керівництва. В цей час помирають його брати, мати і близькі родичі, які залишалися в блокадному Ленінграді. Це було дуже важким випробуванням для Сергія Івановича, випробуванням, яке, здається, він мужньо ніс у собі все життя.

Під час війни він розробив курс палеографії і викладав його студентам, чергував в нічних патрулях. Разом з іншими колегами він організовує Мовознавче наукове товариство, вивчає мову воєнного часу.

Ще напередодні війни Ожегов С.І. почав роботу над «Словником російської мови». Він задумав створити короткий словник популярного типу. У підготовці першого видання взяли участь професор Г. Винокур, академік С. Обнорський. 1-е видання словника перевидавалося 8 разів. Ожегов майже до кінця свого життя працював над словником: вносив доопрацювання, удосконалював його структуру.

На данний час «Словник російської мови» займає особливе місце серед інших тлумачних словників російської мови. Це єдиний відносно однотомний словник (80000 слів і виразів), який послідовно, від видання до видання, відображає зміни в російській літературній лексиці.

В 1950-і роки в системі Інституту російської мови з’являється ще одне періодичне видання – науково-популярна серія «Питання культури мови», організатором і натхненником якої став С.І. Ожегов. Навколо Сергія Івановича згуртувалося молоде покоління – «могутня купка», як називав їх К.І. Чуковський, які довели свою прихильність його ідеям і задумам.

1952 року Ожегов С.І. став засновником і першим завідуючим сектором культури мовлення Інституту російської мови АН СРСР, одним із центральних напрямків якого стали вивчення і пропаганда мови. Він і його співробітники виступали по радіо, консультували дикторів і театральних працівників. Статті С. Ожегова нерідко з’являлися в періодичній пресі, він був постійним учасником літературних вечорів у Будинку вчених, запрошуючи до співробітництва таких корифеїв письменницької справи як Корній Чуковський, Лев Успенський, Федір Гладков, вчених, діячів мистецтва. Тоді ж почали виходити під його редакцією і в співавторстві знамениті словники вимовних норм, до яких прислухалися, які знали і вивчали навіть у зарубіжжі: «Орфографічний словник російської мови», «Російська літературна вимова і наголос», «Правильність російської мови» і інші.

За ініціативою Ожегова в 1958 р. в Інституті російської мови була створена Довідкова служба російською мови, яка відповідає на запити організацій і приватних осіб, що стосується правильності російської мови.

Сергій Іванович став організатором і натхненником науково-популярної серії «Питання культури мови» (1955-1965 р.р.), в якій проходили апробацію роботи молодих колег і учнів Ожегова, які потім стали відомими русистами-нормативістами: Юлія Бєльчикова, Людмила Граудінова, Віталій Костомаров, Лев Скворцов і багато інших.

Сергій Іванович, будучи глибоким академічним фахівцем і ведучи велику викладацьку діяльність, все ж таки не був кабінетним вченим і жваво відгукувався з властивою йому доброю іронією на ті зміни в мові, які починали входити в словник пересічної людини в космічну епоху. Він лояльно ставився до «словесних проказ» молоді, прислухався до неї, добре знав і міг оцінити літературний, застосований в особливих випадках, жаргон.

Ожегов С.І. був членом Комісії Московської міської ради з найменування установ і вулиць Москви, Предметної комісії з російської мови Міністерства освіти РСФСР, заступником голови комісії Академії наук щодо впорядкування написання та вимови іншомовних власних і географічних найменувань, науковим консультантом Всеросійського театрального товариства, Держтелерадіо, членом Орфографічної комісії АН, яка готувала «Правила російської орфографії та пунктуації», тощо.

Останні роки життя С.І. Ожегова не були простими ні в особистому ставленні, ні в суспільному. Інститутська діяльність вченого була затьмарена нападками в його бік. Сергій Іванович був перш за все щирим по відношенню до самого себе і далеким від політичної кон’юнктури в науці.

Особлива тема – захоплення С.І. Ожегова. Він був дуже цікавим чоловіком «не без індивідуальності». Юнацький азарт, приваблива сила електричного погляду, здається, залишалася з ним все життя і , можливо, тому, він був завжди молодий і чуйний душею, чистий в поривах. С.І. Ожегов володів реальним почуттям часу, де на його вік, на життя покоління 1900-х, припали самі важкі, іноді нестерпні випробування, переплітаючись з рідкими роками спокою і розміреним життям. Син вченого, С.С. Ожегов, так якось повідав про батька: «Відлуння молодості, своєріднє «гусарство» завжди жили в батька. Все життя він залишався худорлявим, підтягнутим, уважно стежив за собою. Спокійний і незворушливий, він був здатний і на непередбачувані захоплення. Він подобався і любив подобатися жінкам…» Його прихильність до ЛЮДИНИ, зворушлива увага до дам і велика особиста спостережливість були невід’ємними рисами життєлюбного Сергія Івановича. Тому, напевно, він не був категоричний у своїх оцінках і не судив суворо людей.

Помер Сергій Іванович Ожегов 15 грудня 1964 року.

Він просив, щоб його поховали на Ваганьковському кладовищі за християнським звичаєм. Але це бажання Сергія Івановича виконано не було. І тепер його прах, примирений з часом, покоїться в стіні Новодівичого некрополя.


На головну